Jurij Ławrinenko, ukr. Юрій Андріанович Лавріненко (ur. 3 maja 1905 we wsi Chyżyńce(inne języki) (powiat zwinogródzki guberni kijowskiej) – zm. 14 grudnia 1987 w Nowym Jorku) – ukraiński literaturoznawca, krytyk, eseista, autor pojęcia rozstrzelane odrodzenie (ukr. Розстріляне відродження) i zbioru literatury ukraińskiej lat 1917–1933, opublikowanego w 1959 pod tym tytułem w języku ukraińskim nakładem Instytutu Literackiego z inicjatywy Jerzego Giedroycia i Kultury.

• Василь Елан-Блакитний (1929)
• Василь Чумак (1930)
• Творчість Павла Тичини (1930)
• В масках епохи (1948)
• Соціалізм і українська революція (1949)
• Український комунізм і совєтсько-російська політика супроти України: анотована бібліографія, 1917–1953 (1953)
• Розстріляне відродження: Антологія 1917–1933. Поезія– проза– драма– есей. Wyd. I Paris 1959, Instytut Literacki, wyd. II Київ 2001, Просвіта, wyd. III, Київ 2007, Смолоскип, ISBN 978-966-8499-79-1
• Зруб і парости (antologia) (1971)
• Василь Каразін – архітект відродження (1975)
• На шляхах синтези клярнетизму (1977)
• Павло Тичина і його поема "Сковорода" на тлі епохи» (1980)
• Чорна пурга (wspomnienia) (1985)

• Лавріненко Юрій Андріанович. [W:] Енциклопедія історії України: Т. 6. Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: Wyd. «Наукова думка», 2009, s, 13-14. ISBN 966-00-0632-2.
• Jerzy Giedroyc: Emigracja ukraińska, Listy 1950-1982. Warszawa: Czytelnik, 2004. ISBN 83-07-02981-3.